Обладнання: І) скляна пластинка розміром 180 X 100 мм; 2) дві дерев'яні підставки 200 X 20 X 20 мм; 3) гиря 2 кг діаметром 60 мм; 4) кружечок з картону діаметром 60 мм; 5) молоток вагою 100 Г; 6) кісточки сливи (10— 20 шт.).

На два дерев'яні брусочки кладуть скляну пластинку, на неї — кружечок з картону, а зверху — тягар (ковадло) вагою приблизно 2 кГ (гирю або металевий циліндр такої самої ваги) з основою діаметром 60—80 мм. Якщо гирю взято з набору, що є в кабінеті фізики, і вона має гачок, то його вигвинчують, щоб поверхня гирі була рівною.

Кладуть на ковадло кісточку сливи або абрикоси і обережно невеликими короткочасними ударами б'ють по ній металевим молотком вагою 100 Г. Кісточка розбивається, скло залишається цілим.

Пояснюється це тим, що при взаємодії тіл кількість руху (добуток маси тіла на його швидкість) передається від одного тіла до другого, взаємодіючі тіла при цьому обмінюються кількістю руху. Сума кількостей руху двох тіл до взаємодії і після неї залишається незмінною. Кількості руху обох тіл однакові за величиною, але оскільки маси їх різні, то тіло з більшою масою набуває меншої швидкості, І навпаки.

Маса ковадла значно більша за масу молотка, а тому швидкість, якої набуває ковадло, настільки мала, що скло не встигає деформуватись при ударі.

Щоб довести це, можна зняти ковадло І розбити кісточку на картонному кружечку такого діаметра, як гиря. Скло розбивається.

Замість кісточок можна взяти свинцеву пломбу і розплескати її. Ковадло можна взяти важче, а скло більше. Підставки краще брати невисокі, щоб при розбиванні скло далеко не розліталось.