Обладнання: 1) вогняний жезл; 2) електрофорна машина; 3) два довгих тонких проводи.

Скляну трубку діаметром 15—20 мм, завдовжки 400 мм добре миють водою з милом і витирають чистим рушником. На одному кінці і на відстані 120 мм від другого на трубку клеєм БФ-2 наклеюють станіолеві кільця. Між кільцями вздовж трубки спірально наклеюють смужку станіолю завширшки 5—6 мм. Коли смужка висохне, її розділяють на частини по 10 мм і кінчиком ножа вискоблюють між ними смужки станіолю завширшки 1 мм.

Кільця трубки сполучають довгими тонкими проводами (їх здалека не помітно) з кондукторами електрофорної машини і беруть трубку в руку за кінець, де немає станіолю. При обертанні машини, захованої від глядачів, трубка виблискує.

Між кільцевими електродами, сполученими з кондукторами електрофорної машини, виникає велика різниця потенціалів. Напруженість електричного поля на границі повітря — скло визначається різницею потенціалів і довжиною діелектрика. Наклеюванням станіолевих смужок ми значно скорочуємо довжину ізолюючої поверхні; напруженість електричного поля в очищених від станіолю місцях зростає настільки, що на кожній межі повітря—скло виникають коронні розряди, які переходять в іскрові.

Таку ілюмінацію можна зробити на скляній пластинці, наклеївши на неї станіолеву смужку у вигляді якого-небудь малюнка і пофарбувавши задню поверхню пластинки чорною фарбою.